Чи мріяли ви колись стати кращою версією себе: молодшою, гарнішою, бездоганнішою? Це питання постало перед головною героїнею фільму “Субстанція”. Є різні думки стосовно цієї стрічки, але ясно одне – вона точно не залишає байдужими. Тож про що ця стрічка та які сенси в ній розкриваються — дізнайтеся у статті.
Про що фільм “Субстанція”
Режисерка фільму – Коралі Фаржа. Головні ролі зіграли Демі Мур (Елізабет) та Марґарет Кволлі (її друга, молодша версія, Сью). Карикатурного продюсера на ім’я Гарві (очевидна відсилка до Гарві Вайнштейна) виконав Денніс Квейд.
Кінокартина є феміністською та сатиричною. Вона належить до жанру боді-горор.
Стрічка про голлівудську зірку Елізабет з промовистим прізвищем Спаркл (у перекладі «блиск», «сяяння»), яка веде телевізійну фітнес-програму. Елізабет виповнилося 50 років, і продюсер вирішує звільнити її та знайти іншу, молоду ведучу. Це стає справжнім шоком для героїні.
Фільм порушує безліч проблем. Серед них жорсткі вимоги до жінок у телеіндустрії, що межують з мізогінією, а також внутрішній конфлікт та втрата себе, які можуть бути спровоковані завищеними суспільними очікуваннями. Пропонуємо розглянути проблематику фільму з психологічного погляду більш детально.
Залежність від думки суспільства
В основі проблеми героїні лежать соціальні очікування. Вони показані через призму вимог до жіночої зовнішності:
Нав’язані переконання щодо зовнішності змушують Елізабет почуватися нікчемною. Те, що є прийнятним для суспільства, у цьому випадку втрата молодості, героїня починає ненавидіти в собі.
Таким чином, у стрічці підіймається проблема об’єктивації та сексуалізації жіночого тіла. Простежується думка, в шоубізнесі, поки ти є молодою та стрункою, на тобі можна заробляти, а старість перетворює людину на непотріб.
Жага визнання
Головна героїня показана нарцисичною особистістю. Це проявляється у величезних її портретах, що висять в неї вдома, відмові приймати природний процес старіння, бажанні отримувати любов людей. Коли героїня отримує прощальний букет із запискою зі словами «ти була неймовірною», приходить усвідомлення, що вона у минулому.
Через втрату роботи героїня перебуває в апатії, відчуває непотрібність. Через старіння їй не повернути колишньої слави, тож вона готова навіть на сумнівний крок заради існування молодої версії себе.
Визнання суспільством можна трактувати як материнську любов. Вона втрачає її, тож умовна сепарація не відбувається належним чином. Без навичок для самостійного життя вона не здатна впоратися з травмою відчуження. Неприйняття себе через те, що суспільство відвернулося від Елізабет, провокує нестабільність та активує психоз.
Неприйняття себе та внутрішній конфлікт
Елізабет, яка раніше, можливо, навіть не сумнівалася у власній привабливості, втрачає любов до себе. Це можна спостерігати в таких епізодах:
Через проблеми із самооцінкою, яка повністю залежить від зовнішності, Елізабет починає ігнорувати свою привабливу зовнішність.
Внутрішні частини особистості Елізабет є настільки протилежними, що ненавидять одне одного, а цілісне сприйняття себе видається неможливим.
«Пам’ятай, що ви — одне ціле».
Впродовж усієї стрічки можна спостерігати одночасну любов, і ненависть до себе. Це особливо помітно в таких епізодах:
- Сью захоплено розглядає своє тіло, а від Елізабет її вивертає.
- Елізабет бачить Сью по телевізору та перекривлює, цитуючи її та демонструючи зневагу та заздрість.
- Елізабет промовляє, звертаючись до Сью: «Ти — єдине, що я люблю у собі».
- Елізабет починає переїдати, а Сью, налякана втратою модельної фігури, буквально витягає з себе цілу курячу ніжку. (Цей епізод показує страх швидкого набирання ваги: здається, що з’їдене одразу проявиться на тілі певними вадами, і люди обов’язково це помітять.)
Лише завдяки прийняттю себе та досягненню цілісності у результаті тривалої терапії, Елізабет могла б продовжувати повноцінне життя. Проте фільм «Субстанція» не є казкою зі щасливим фіналом. Перетворюється на лахміття дивовижна сукня Попелюшки, в якій перед нами постають Сью та химерна істота, яку вона вивільнила. Балансу так і не вдається досягти.Висновки
«Субстанція» — потужна стрічка, яка демонструє вплив суспільних очікувань на психологічний стан людини. Це смілива сатира на абсурдні стандарти краси. На Каннському кінофестивалі фільм отримав нагороду за найкращий сценарій, і на наш погляд, вона є повністю виправданою.
Якщо ви ще не бачили фільм, радимо подивитись через призму сенсів та винести щось цікаве для себе.
